Скарбничка для Душі

Вовк у Вифлеємі

02 Oct 09 16:55:03 GMT

Трилітній Олександр:
– Розкажи мені про злого вовка.
Десятилітня Оксана:
– Немає злих вовків, є тільки вовки нещасливі.

В околицях Вифлеєму жив собі вовк. Тутешні пастухи мусили цілими ночами стерегти від нього стада своїх овець. Хтось із пастухів завжди залишався на сторожі, а вовк усе ходив голодний, підступний і злий.

Та ось настала дуже дивна ніч. Пасовиська сповнилися світлом, музикою і життям. Скрізь лунали дивовижні янгольські пісні. Народилося дитятко — такий маленький рожевий клубочок. Вовк здивувався, що прості суворі пастухи, всі як один, побігли подивитися на дитя. "Скільки метушні через це людське щеня", — подумав про себе вовк і крадькома рушив услід за пастухами. Коли побачив, що пастухи заходять до стайні, зупинився у тіні і став чекати.

Пастухи принесли дари, привітали чоловіка і жінку, шанобливо поклонилися дитині і пішли. Чоловік і жінка, виснажені, стомлені працею і неймовірними пригодами, що їм приніс той день, заснули.

Хитрий вовчисько лише о цій порі пробрався до стайні, отож його ніхто не помітив, хіба дитя. Воно відкрило свої великі оченята і дивилося на видовжений вовчий писок, а звір крок за кроком, поволі, але невблаганно підходив щораз ближче. Вовк відкрив пащу, висолопив гарячого язика, а очі його горіли, немов жарини. Проте дитя не виявляло ознак страху. "Ласий шматочок", — подумав вовк. Його гарячий подих уже сягав дитини. Звір увесь зібрався, аби схопити крихітну здобич. І в ту саму мить дитяча рука, немов маленька тендітна квітка, ласкаво й ніжно погладила його по голові. Уперше хтось так доторкнувся до його жорсткої і кудлатої щетини. А далі голосом, якого вовк зроду не чув, дитя сказало: "Вовче, я дуже люблю тебе".

І тоді у темній стайні сталося щось неймовірне. Вовча шкіра розірвалася і впала на землю, а з неї з'явився чоловік, який тут же упав на коліна, поцілував рученята дитятка і став у тиші молитися.
Потому той, хто був щойно вовком, вийшов і з піднесеною догори головою звіщав усім:
"Народилося Боже Дитя, яке дасть вам справжню свободу!
Прийшов Месія, Він наш Спаситель!"

Про стан після смерті

03 Jul 07 01:36:48 GMT

Коли людська душа виходить з тіла - здійснюється якесь таїнство.
Якщо повинна вона в гріхах
- то приходять юрби демонів (недобрі ангели та темні сили) й забирають її до себе.
І ніхто не повинен дивуватися з того, бо якщо душа, перебуваючи в цьому світі,
корилася їм, була їхнім рабом,
то відходячи звідси,
повністю переходить під їхню владу.

А що стосується благої частки, то ти повинен уяснити собі:
при святих рабах Божих вже нині перебувають Ангели і святі духи, які їх стережуть і охороняють.
І коли виходять душі праведників з тіла, тоді лики Ангелів приймають їх до чистого світу і приводять до Господа.

Істинна смерть - всередені - у серці, і вона сокровенна.
Нею вмирає внутрішній чоловік.
Тому якщо хтось перейшов від смерти до життя сокровенного,
то він істинно живе навіки й не вмирає.
Тому смерть християн називаємо сном і успінням.

Якщо люди надбали собі небесне багатсво, то ізнаються про це співгромадяни неба - тобто, духи святих Ангелів і радіючи, кажуть:
"Велике здобули багатсво наші браття, що на землі."
Такі душі, відходячи з цієї землі в Господі - з великою радістю здіймаються у вишній світ, і ті, що з Господом, приймають їх, приготувавши для них всесвітлі та многоцінні одежі.

А якщо людина відійде з цього світу, ще перебуваючи в стані боротьби
(коли в душі її діють і гріх, і благодать)
то куди входить вона?
-Туди. де ум має свою мету й улюблене місце.

Бог вимагає від людини діл, бо душа удостоєна бути в спільноті з Божеством.

Як жінка, зачавши дитя, всередині в темноті носить своє немовля - так само і духовно є.
Ті, що прийняли в себе насіння Господа, мають його в собі невидимо,
і через гріх, який живе в них, таять його в місцях темних...
Тому якщо пильнуватимуть себе і збережуть насіння,
то свого часу породять плід явно, коли звільнятимуться від тіла, і ангели й всі вишні лики з радісними обличчями приймуть їх.
А той, хто взявши зброю Христову щоб битися зі злом, розслабиться
- то скоро піддасться ворогам, і звільнившись від тіла
- темряви, що держить його нині - піде до іншої,
ще страшнішої тьми на погибель.

Якщо ж ті не цілковито очистилися, то вийшовши з тіла , не можуть увійти в небесні обителі й предстати перед Владикою своїм, бо забирають їх униз демони, що зупиняють, вислідковують і затримують нечисті душі.
Тому, перебуваючи ще в тілі,
душі спроможні здобути вишню благодать - від Бога.
Кожен повинен подвизатися і завдяки своїм чеснотам здобути намет, вірячи, що здобувається він тут. Тим наметом є сила Духа, що живе в них. І не лякаються справжні християни, бо мають небесну обитель і ту нетлінну славу, яка в день воскресіння прославить і врятує....

Тому постараймося вірою і чеснотним життям ще тут здобути собі нетлінну одіж...
Настільки сподобиться чоловік за віру й сумлінність стати причасником Духа Святого, настільки й буде прославлене його тіло того дня.
Що нині зібрала душа до скарбниці своєї, те відкриється й з"явиться поза тілом тоді.
Бо що тепер має душа в собі прихованим - те тоді виявиться явно.

Тому кожний повинен нині подвизатися й трудитися, дбайливо вправлятися у всіх чеснотах, вірувати й просити Господа, щоби внутрішній чоловік ще нині став причасником тієї слави й душа здобула спілкування зі святістю Духа....
...і знаю своїх, а мої Мене знають (Ін, 10:14)
Тоді то тіла їхні за добрі діла облечуться Божественною славою, а самі вони сповняться тією духовною величчю, яку мають нині лише в душах.

Під час суду, коли Бог розділятиме зібрані всі земні покоління - усього Адама, коли Пастир скличе отару свою
- тоді всі, хто має на собі знак, впізнають Пастиря свого,
а Пастир впізнає тих, хто має на собі Його печать і збере їх усіх з усіх народів.
Тоді почують голос Його свої та підуть вслід за ним.
На дві частин розділиться світ.
Одна частина буде стадо темне, що відходить до вогню вічного,
а друга - світлом наповнена паства, ведена до небесного жеребу.
Що нині здобули ми в душах,
те саме засяє й виявиться тоді, облачене славою...

Про правдиву та досконалу радість

30 Jun 07 15:14:36 GMT

Oдного разу блаженний Франциск з Асизу закликав брата Лева і сказав:
"Брате, пиши, що є правдива радість.
Коли всі професори з Парижу вступили в Орден -
пиши, це не є правдива радість.
Так само, якщо всі прелати з-за Альп, архиєпископи та єпископи; так само, якщо король французький та король англійський (вступили), пиши, це не є правдива радість.
Так само, якщо б брати мої пішли до невірних і навернули би їх усіх у віру; так само,
так само, якщо Бог подарував мені милість зцілювати хворих і робити багато чуд:
- кажу тобі, що у всьому цьому нема правдивої радості.

Але яка ж правдива радість?

Я повертаюся з Перуджі і пізно вночі приходжу сюди,
а зима сльотава і така холодна, що на сорочці намерзають бурульки і б'ють по гомілках, і ранять так, що виступає кров.
І цілий в бруді і в льоді, замерзлий, я підходжу до дверей,
і, після того як я довго стукав і кричав, підходить брат і запитує:
"Хто там ?"
Я відповідаю: "Брат Франциск".
А він відповідає:
"Йди геть, вже пізня година; не увійдеш".

І коли я продовжую наполягати, відповідає:
"Йди геть, ти простак і неписьменний, не підходиш нам; нас так багато і ми такі важливі персони, що ми не потребуємо тебе".
А я далі стою під дверима і кажу:
"З любові до Бога дайте притулок мені на цю ніч".
А він відповість:
"Не буду. Піди в обитель до хрестоносців і там попроси".

Кажу тобі, що
якщо збережу терпіння
і не розгніваюся -
ось в цьому і є правдива радість,
і правдива чеснота та спасіння душі

Відучитися від запальності.

30 Jun 07 14:44:09 GMT

Пилип Нері (святий XVI cт. знаний як Пилип Добрий)
був досить таки гарачої вдачі, легко сварився,
братам з монастиря доводилося багато терпіти від його запальності,
та й йому, звісно, також діставалося.
Якось він відчув, що так більш тривати не може.
Тож він прийшов до каплиці,
впав на коліна перед розп'яттям Христа й гаряче молив збавити його, Пилипа від запальності.
По тому, сповнений надії, вийшов з каплиці.
Першим, кого він зустрів - був брат, що ніколи не викликав у нього ніякого гніву,
та вперше у житті той брат повівся з ним причіпливо і неприязно, зробивши різке зауваження..
Пилим розлютився й киплячи від гніву, пішов далі.
Зустрів иншого брата, який завжди був для нього джерелом
спокою й радості.
Та навіть він прийняв Пилипа непривітно й різко.
То ж Пилип повернувя до каплиці й знову кинувся в ноги Христу:

-Господи, я ж просив Тебе визволити мене від запальності!

І Господь відповів йому:

-Так Пилипе, саме тому я й даю тобі
якомога більше випадків відучитися від неї.

Ніколи не був я нещасним!

05 Jun 07 03:46:57 GMT

Якось один подвижник довго й ревно молив до Бога, щоб Він послав йому чоловіка,
який би зміг наставити на праведну стежку, що легко й безпечно провадить до неба.
Отож, одного дня, почув від голос згори, що велів йому вийти зі своєї келії
та йти до притвору храму, де й мав зустріти того, кого так довго шукав.
Прийшовши - він побачив там старця.
Він був вкритий струпами, ноги мав зранені й закривавлені.
а одіж в нього була дуже злиденна .

Приступивши до нього, подвижник привітався, як звично:
-Доброго дня, старче!

А той йому відказує:
-Не пригадую, щоб мені коли трапився поганий день!

Тоді подвижник, почувши таку відповідь, зупинився, й немов би виправляючись, мовив:
-То нехай Бог зробить тебе щасливим!

А старець у відповідь:
-Ніколи я не був нещасливим!

Здивувався подвижник тій відповіді, й замислився - чи не вчулося йому чогось,
чи може недочув чи не так зрозумів слова старця.
Тому змінивши трохи слова свої, повторив:
-Що ти мовиш, старче? Я бажав тобі, аби ти був благополучним.

А старець знову каже:
-Ніколи не був я нещасним!

То ж подвижник подумав, що старець просторіка й вирішив випробувати його пізнання, кажучи:
-Хочу, щоби сталося з тобою те, чого сам собі бажаєш.
Старець на це відказав:
-Не маю ні в чому я жодної потреби, бо все, що лишень бажаю - стається мені, бо й не шукаю дочасного благополуччя.

Подвижник:
-Спасе тебе Бог, чоловіче, позаяк зневажаєш світське благополуччя.
Втім, прошу тебе, скажи мені, чи ти єдиний є з-поміж бідаків безбідний?
Бо тоді неправдою є слова Йова "Чоловік, щл родиться від жінки, віфком короткий і тривоги повний" (Йов, 14,1).
А як тобі єдиному вдається уникнути всіх нещасливих днів?
Не розумію твого глузду.
Старець йому на це:
-Як сказав ти, коли бажав мені доброго й щасливого дня, то суперечиш,
коли зичиш мені, щоб ніколи не пізнав жодного нещастя чи прикрости.
Бо що пошле мені Бог - за це я йому вдячний,
а не бажати благополуччя - ось моє благополуччя.
А примари щастя чи нещастя не шкодять нікому, хіба лише тим, хто їх боїться.
Але я не дбаю про щастя навіть тоді, коли молюся про нього до Отця Небесного, що всім управляє,
і так ніколи не був я нещасним, як той, кому збуваються всі його бажання.
Чи з голоду знемагаю - дякую за це Богові як Отцеві, що знає все, чого ми потребуємо;
чи мороз мені дошкуляє або під дощем до нитки вимокаю, чи инша якась негода мені допікає - все одно хвалю Бога.
Коли всі мене зневажають - однаково хвалю Бога, бо знаю, що все це він творить, й не можливо, аби те, що він чинить. не було добре.
Тому й усе, що Бог подає чи допускає, щасливе чи ні, солодке чи гірке - все вважаю однаковим й примаю з радістю,
немов з рук доброго Отця, і лише того хочу, чого хоче Бог.
Так, усе, що хочу - маю.
Окаянний той, хто шукає у світі цьому якихось розкошей, бо істинна розкіш у житті цьому - на одну лишень волю Господню покладатися.
Вона ж бо абсолютно добра й справедлива, та й ані більш благою не стане, ані лихою не може бути:
вона всіх судить. а її ж - ніхто.
Її то я тримаюся запопадливо. та й усією думкою біля неї перебуваю,
аби хотіти мені того, чого волить Бог,
і не бажати того, чого не хоче Він.
Тому зовсім не вважаю себе нещасним, коли так всю свою волю всеціло віддаю волі Божій і з нею узгоджую,
щоб не іншого чогось мені бажати, а лише того, чтого хоче чи не хоче Бог.

Подвижник:
Чи з пізнання свого так оповідаєш мені?
Благаю - скажи мені, чи так само б думав ти, якби Бог зволив тебе послати в ад?
А старець одразу ж:
-Чи мене пошле він в ад? Одначе ж поглянь - маю я дві напрочуд міцні руки, що ними б я охопив Його в нерозлучних обіймах.
Одна моя рука - то глибоке смирення, а друга - нелукава любов до Бога.
Й цими ось руками я б так міцно припав би до Господа, що що куди б він мене не послав - туди і Його я потягнув би за собою,
та й воістину радше перебував би я поза небом із Богом, аніж у небі без Нього.

Чудувався подвижник тим відповідям старця та й думав про себе, що
правильною є дорого до Господа, яка з волею Його згідна.
Та, бажаючи ще більше випробувати премудрість старця, яка під вбогою покрівлею його тіла затаєна, питає:
-Звідкіля ти прийшов сюди?
-Від Бога прийшов я, - відповідає старець.

А подвижник до нього:
-А де ж ти знайшов Його?
Старець мовив:
-Там знайшов я Його, де залишив я все усе сотворене.

Подвижник питає:
-Де ж залишив нині ти його?
Старець:
-Воістину в думках чистих і в добрім сумлінні залишив Його.

Каже подвижник:
-Що ж ти за чоловік?
Старець у відповідь:
-Якийсь та й чоловік, втім такий, яким мене бачиш, що способом та існуванням своїм так вдоволений,
що не зміняв би його на багатства всіх земних царів.
А царем є кожна людина, що вміє панувати над собою і керувати своїми думками.

-То ж чи цар ти є? - відповів подвижник, - й де твоє царство?
А старець, вказавши на небо, каже:
-Отам моє царство. Цар той, кому відомі писання Царства цього.

Закінчивши питання, подвижник мовив:
-Хто тебе, старче, навчив цьому й хто дав тобі таку премудрість?
А той відповів:
-Скажу тобі, мій пане, коли я повсякдень мовчу, коли молюся чи в благочестивих думках вправляюся,
однаково тільки про те усіляко дбаю,
аби бути мені міцно з Богом поєднаним,
а єдність з Господом і згода з Його волею цього всього навчають.

Так подвижник скористав з бесіди старця, й поблагословивши його миром, пішов,
хвалячи Бога, що затаїв це від премудрих і розумних,
а відкрив цьому вбогому старцеві, що за злобою був мов немовля.