Трилітній Олександр:
– Розкажи мені про злого вовка.
Десятилітня Оксана:
– Немає злих вовків, є тільки вовки нещасливі.
В околицях Вифлеєму жив собі вовк. Тутешні
пастухи мусили цілими ночами стерегти від нього стада своїх овець.
Хтось із пастухів завжди залишався на сторожі, а вовк усе ходив
голодний, підступний і злий.
Та ось настала дуже дивна ніч. Пасовиська сповнилися світлом,
музикою і життям. Скрізь лунали дивовижні янгольські пісні. Народилося
дитятко — такий маленький рожевий клубочок. Вовк здивувався, що прості
суворі пастухи, всі як один, побігли подивитися на дитя. "Скільки
метушні через це людське щеня", — подумав про себе вовк і крадькома
рушив услід за пастухами. Коли побачив, що пастухи заходять до стайні,
зупинився у тіні і став чекати.
Пастухи принесли дари, привітали чоловіка і жінку, шанобливо
поклонилися дитині і пішли. Чоловік і жінка, виснажені, стомлені працею
і неймовірними пригодами, що їм приніс той день, заснули.
Хитрий вовчисько лише о цій порі пробрався до стайні, отож його
ніхто не помітив, хіба дитя. Воно відкрило свої великі оченята і
дивилося на видовжений вовчий писок, а звір крок за кроком, поволі, але
невблаганно підходив щораз ближче. Вовк відкрив пащу, висолопив
гарячого язика, а очі його горіли, немов жарини. Проте дитя не виявляло
ознак страху. "Ласий шматочок", — подумав вовк. Його гарячий подих уже
сягав дитини. Звір увесь зібрався, аби схопити крихітну здобич. І в ту
саму мить дитяча рука, немов маленька тендітна квітка, ласкаво й ніжно
погладила його по голові. Уперше хтось так доторкнувся до його жорсткої
і кудлатої щетини. А далі голосом, якого вовк зроду не чув, дитя
сказало: "Вовче, я дуже люблю тебе".
І тоді у темній стайні сталося щось неймовірне. Вовча шкіра
розірвалася і впала на землю, а з неї з'явився чоловік, який тут же
упав на коліна, поцілував рученята дитятка і став у тиші молитися.
Потому той, хто був щойно вовком, вийшов і з піднесеною догори головою
звіщав усім:
"Народилося Боже Дитя, яке дасть вам справжню свободу!
Прийшов Месія, Він наш Спаситель!"