Скарбничка для Душі

Коли чогось бракує

02 Jan 08 17:15:35 GMT

Цей текст 17 ст. знайдено у одній старій церкві.
Та він цілком може бути дороговказом i тепер.

Крокуй спокійно серед гамору та поспіху - пам'ятай, який мир може бути у тиші.

Наскільки це можливо, не зрікаючись себе, зберігай добрі стосунки з людьми.

Спокійно і ясно проголошуй свою правду, слухай також те, що кажуть інші, навіть якщо вони говорять не надто розумно, - бо й у цьому є якийсь сенс.

Якщо порівнюватимеш себе з іншими, можеш стати гордим або зневіреним, бо завжди були й будуть гірші й кращі від тебе.

Радій як зі своїх успіхів, так і з планів.

Якою б скромною не була твоя праця, виконуй її самовіддано і добросовісно. Повір: це справжня цінність проти мінливої долі.

Будь обережним у своїх починаннях, бо світ цей сповнений оман.

Але нехай це не заступить тобі справжніх чеснот: багато людей прагнуть високих ідеалів, а життя усюди сповнене геройства.

Будь собою й не опирайся почуттям. Не будь цинічним у любові, бо серед черствості й розчарувань вона єдина вічна як трава.

Приймай спокійно все, що несуть зі собою літа, без гіркоти полишай те, що дарувала молодість.

Зміцнюй силу духа, щоб у несподіваному нещасті стала для тебе щитом.

Лише не віддавай себе на поталу витворам уяви: багато-бо страхів породжують нудьга та самотність.

Дотримуйся необхідної дисципліни, але вмій бути лагідним до себе. Пам'ятай: ти - дитина Всесвіту і маєш право бути тут не менше, ніж зорі й дерева. І чи зрозуміло це тобі, чи ні - повір, що світ цей є таким, яким повинен бути.

Отож, будь у мирі з Богом, що б ти не думав про Його існування, чим би не займався і якими б не були твої прагнення.

У вуличному гаморі, у метушні життя збережи спокій своєї душі. 3 усіма своїми пастками, втомою і втраченими мріями цей світ усе ж чудовий.

Будь уважним і намагайся бути щасливим.

Happyness.pps

12 Oct 07 09:22:27 GMT

Happyness.pps

Що таке щастя? Непоганий Фільм-презентація

Біда з цим N! Чи як потрапити до раю...

27 Sep 07 10:10:48 GMT

Мне кажется, я могу с уверенностью принять, что семеро из десяти моих читателей вконец извелись из-за какого-нибудь человека.
Тот, у кого вы служите, или тот, кто служит у вас; тот, у кого вы живете, или тот, кто у вас живет; ваша свекровь или теща, ваш сын, ваша жена или кто-нибудь еще портит вам жизнь. Надеюсь, вы не слишком часто жалуетесь, но иногда все же бывает. Друг или просто знакомый спросит, что с вами, и вас поневоле прорвет.

Обычно собеседник скажет вам на это:
«Что же вы молчите? Почему вы прямо все не выложите жене (мужу, отцу, дочери, сыну, начальнику, квартирной хозяйке)? Не звери же они!
Объясните все как есть - разумно, спокойно, без нервов».
А вы, что бы вы вслух ни ответили, думаете в тоске:
«Ох, знал бы он этого N!» Вы-то знаете его (ее). Вы-то знаете, что безнадежно взывать к его (ее) разуму. Может быть, вы пытались поговорить, и у вас опустились руки; может быть, не пытались, понимая заранее, что из этого выйдет. Вы знаете, что N устроит скандал, или недоуменно на вас уставится, или пообещает исправиться, а через сутки станет таким, как был. Наверное, третий вариант - хуже всего. В общем, вы знаете что с N не сладишь. Вы помните, как ваши попытки разбивались о его несокрушимую лень, или необязательность, или тупость, или ревность, или властность, или обидчивость. Когда-то вы думали, что если жизнь станет по-лучше, N переменится. Но эти иллюзии - в прошлом. Война кончилась, жалованье повысили, болезнь вылечили, а N не меняется. Даже если вы получите миллион муж не перестанет грубить вам, жена не перестанет ворчать, сын - пить, а теща или свекровь от вас не уедет.
Понять это - уже немало.
Полезно знать:
1) что истинное счастье зависит не от внешних обстоятельств, а, среди прочего, от свойств ваших ближних и
2) что вы этих свойств изменить не можете.
Тут-то мы и подходим к самой сути.

Поняв это, вы поймете впервые в одном определенном смысле, каково приходится Богу. Ведь это случилось и с Ним. Он дал нам прекрасный, поистине райский мир; дал нам разум и совесть, чтобы мы знали, как в этом мире жить; сделал так, что необходимое для жизни (еда, питье, отдых, сон, работа) может беспредельно радовать нас. А мы все портим. Каждый из Его даров становится для нас лишним поводом к злобе, зависти, излишеству, корысти и глупости.

Вы возразите мне, что Богу легче, так как Он может изменить людей, а мы не можем. Но разница меньше, чем вы думаете.
Господь наш поставил Себе правилом не менять человека насильно.
Он может его изменить, и изменит, но только тогда, когда человек Ему поддастся. В этом смысле Он ограничил Свою власть. Порой мы этому удивляемся и даже об этом жалеем. Но Богу виднее.
Он предпочел мир свободных существ, со всеми его опасностями, миру праведных роботов.
И чем ярче мы себе представим этот, второй мир, тем лучше мы поймем Божью мудрость.
Я сказал, что вы увидите, каково приходится Богу в одном смысле. Так оно и есть.
Божий взгляд на дело отличается от вашего.
Во-первых, глядя на некий дом, завод или контору, Он видит на одного человека больше, чем вы.
И следующий, очень большой шаг по пути мудрости - узнать, что и с вами нелегко.
У вас тоже есть роковое свойство, о которое разбиваются надежды и попытки ваших ближних. Вы не отмахнетесь фразой: «Ну, конечно, и у меня есть свои недостатки». Надо понять, что у вас есть свойство, вызывающее у других именно отчаяние, о котором мы говорили. Почти наверняка вы о нем и не подозреваете, как не подозревает ничего тот несчастный герой рекламы, у которого пахнет изо рта. А почему же, спросите вы, вам об этом не скажут?
Поверьте, вам говорили, и не раз, но вы «не могли вместить».

Быть может, злоба, ворчанье или странности, на которые вы жалуетесь, - это просто попытка открыть вам глаза. Но даже если вы знаете порок, вы знаете его мало.
Вы скажете: «Да, я вчера погорячился», - а другим ясно, что вы вообще злой.
Вы скажете: «Что-то я перепил», - а другим ясно, что вы вообще пьяница.
Словом, Божий взгляд отличается от нашего тем, что Он видит всех, а мы - всех минус один.

Есть и второе отличие.
Бог любит всех, несмотря на их дурные свойства.
Он терпит их, не терпя их греха.
Вы скажете: «Ему что, Он с ними вместе не живет!» Нет, живет.
Он - с ними в гораздо более глубоком смысле, чем мы, и всегда, без минуты отдыха.
Всякий низкий помысел в их (т. е. - в нашей) душе, всякий миг зависти, злобы, гордыни, жадности, спеси наносит удар Его долготерпеливой любви и причиняет Ему боль, которая сильнее нашей.

Чем больше мы уподобимся Богу в этих двух отношениях, тем лучше для нас.
Мы должны любить N и видеть себя, как видим его. Говорят, что вредно думать о своих недостатках.
Оно бы и верно, если бы, не думая о них, мы не начинали немедленно думать о чужих.
Как на беду, мы наслаждаемся такими мыслями, а что может быть вреднее?

Трудно думать или не думать по заказу, но я бы посоветовал вообще забыть о чужих недостатках, кроме тех случаев, когда речь идет о наших учениках или детях. Как только такая мысль придет, гоните ее и думайте взамен о себе.
Ведь именно тут, с Божьей помощью, вы можете что-то сделать.
Из всех нелегких людей у вас дома или на службе вы можете всерьез исправить только одного. Себя.
С этого и начните.
К чему откладывать?
Рано или поздно все равно придется, и чем позднее это будет, тем труднее.

Выбора нет.
Мы знаем, что Сам Господь не может дать радости бедному N, пока N завистлив, злобен и сосредоточен на себе.
И в вас, несомненно, что-то не позволяет Богу избавить вас от ваших постоянных мучений.
Пока это не уйдет, вы не узнаете рая, как не узнает благоухания человек с насморком.
Дело не в том, что Бог «отправит» вас в ад.
В каждом из нас растет и крепнет какое-нибудь свойство, которое само станет адом, если его не вырвать. Дело плохо.

Предадимся же Богу - сегодня, сейчас.

Клайв Льюис

Чашка кави

31 Aug 07 16:23:09 GMT

Група випускників відомого університету, що зробили чудову кар'єру,
якось прийшли в гості до свого старого професора.
Під час візиту розмова зайшла про роботу - випускники скаржилися на
різні труднощі та життєві проблеми.

Професор запропонував своїм гостям каву та пішов на кухню й повернувся з
тацею, заставленою самими різними чашечками:
порцеляновими, скляними, пластиковими й кришталевими.
Одні були прості, інші - дорогі.

Коли випускники розібрали чашки, професор сказав:

- Зверніть увагу, що всі красиві чашки розібрали,
а прості та дешеві - залишились.
І хоча це нормально для вас - хотіти тільки краще для себя,
та це й є джерело ваших проблем та стресів.
Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву кращою.
Частіш за все - вона просто дорожча, та іноді навіть приховує те, що ми п'ємо.
В дійсності все, що ви хотіли - це було просто кава, а не чашка.
Та підсвідомо ви вибрали кращі чашки, а потім роздивлялися, кому
яка чашка дісталася.

А тепер подумайте:
життя - це кава, а робота, гроші, ваш статус,
суспільство - це чашки.
Це всього лиш інструменти для підтримування Життя.
Те, яку чашку ми маємо - не оприділює й не змінює якості нашого Життя.
Іноді, зконцентрувавшись тільки на чашці, ми забуваємо насолоджуватися смаком самої кави.

Найбільш щасливі люди - це не ті, які мають все найкраще,
але ті, которі здобувають все найкраще з того, що мають.

...то що ж Ви хочете - кави чи чашки?

Ніколи не був я нещасним!

05 Jun 07 03:46:57 GMT

Якось один подвижник довго й ревно молив до Бога, щоб Він послав йому чоловіка,
який би зміг наставити на праведну стежку, що легко й безпечно провадить до неба.
Отож, одного дня, почув від голос згори, що велів йому вийти зі своєї келії
та йти до притвору храму, де й мав зустріти того, кого так довго шукав.
Прийшовши - він побачив там старця.
Він був вкритий струпами, ноги мав зранені й закривавлені.
а одіж в нього була дуже злиденна .

Приступивши до нього, подвижник привітався, як звично:
-Доброго дня, старче!

А той йому відказує:
-Не пригадую, щоб мені коли трапився поганий день!

Тоді подвижник, почувши таку відповідь, зупинився, й немов би виправляючись, мовив:
-То нехай Бог зробить тебе щасливим!

А старець у відповідь:
-Ніколи я не був нещасливим!

Здивувався подвижник тій відповіді, й замислився - чи не вчулося йому чогось,
чи може недочув чи не так зрозумів слова старця.
Тому змінивши трохи слова свої, повторив:
-Що ти мовиш, старче? Я бажав тобі, аби ти був благополучним.

А старець знову каже:
-Ніколи не був я нещасним!

То ж подвижник подумав, що старець просторіка й вирішив випробувати його пізнання, кажучи:
-Хочу, щоби сталося з тобою те, чого сам собі бажаєш.
Старець на це відказав:
-Не маю ні в чому я жодної потреби, бо все, що лишень бажаю - стається мені, бо й не шукаю дочасного благополуччя.

Подвижник:
-Спасе тебе Бог, чоловіче, позаяк зневажаєш світське благополуччя.
Втім, прошу тебе, скажи мені, чи ти єдиний є з-поміж бідаків безбідний?
Бо тоді неправдою є слова Йова "Чоловік, щл родиться від жінки, віфком короткий і тривоги повний" (Йов, 14,1).
А як тобі єдиному вдається уникнути всіх нещасливих днів?
Не розумію твого глузду.
Старець йому на це:
-Як сказав ти, коли бажав мені доброго й щасливого дня, то суперечиш,
коли зичиш мені, щоб ніколи не пізнав жодного нещастя чи прикрости.
Бо що пошле мені Бог - за це я йому вдячний,
а не бажати благополуччя - ось моє благополуччя.
А примари щастя чи нещастя не шкодять нікому, хіба лише тим, хто їх боїться.
Але я не дбаю про щастя навіть тоді, коли молюся про нього до Отця Небесного, що всім управляє,
і так ніколи не був я нещасним, як той, кому збуваються всі його бажання.
Чи з голоду знемагаю - дякую за це Богові як Отцеві, що знає все, чого ми потребуємо;
чи мороз мені дошкуляє або під дощем до нитки вимокаю, чи инша якась негода мені допікає - все одно хвалю Бога.
Коли всі мене зневажають - однаково хвалю Бога, бо знаю, що все це він творить, й не можливо, аби те, що він чинить. не було добре.
Тому й усе, що Бог подає чи допускає, щасливе чи ні, солодке чи гірке - все вважаю однаковим й примаю з радістю,
немов з рук доброго Отця, і лише того хочу, чого хоче Бог.
Так, усе, що хочу - маю.
Окаянний той, хто шукає у світі цьому якихось розкошей, бо істинна розкіш у житті цьому - на одну лишень волю Господню покладатися.
Вона ж бо абсолютно добра й справедлива, та й ані більш благою не стане, ані лихою не може бути:
вона всіх судить. а її ж - ніхто.
Її то я тримаюся запопадливо. та й усією думкою біля неї перебуваю,
аби хотіти мені того, чого волить Бог,
і не бажати того, чого не хоче Він.
Тому зовсім не вважаю себе нещасним, коли так всю свою волю всеціло віддаю волі Божій і з нею узгоджую,
щоб не іншого чогось мені бажати, а лише того, чтого хоче чи не хоче Бог.

Подвижник:
Чи з пізнання свого так оповідаєш мені?
Благаю - скажи мені, чи так само б думав ти, якби Бог зволив тебе послати в ад?
А старець одразу ж:
-Чи мене пошле він в ад? Одначе ж поглянь - маю я дві напрочуд міцні руки, що ними б я охопив Його в нерозлучних обіймах.
Одна моя рука - то глибоке смирення, а друга - нелукава любов до Бога.
Й цими ось руками я б так міцно припав би до Господа, що що куди б він мене не послав - туди і Його я потягнув би за собою,
та й воістину радше перебував би я поза небом із Богом, аніж у небі без Нього.

Чудувався подвижник тим відповідям старця та й думав про себе, що
правильною є дорого до Господа, яка з волею Його згідна.
Та, бажаючи ще більше випробувати премудрість старця, яка під вбогою покрівлею його тіла затаєна, питає:
-Звідкіля ти прийшов сюди?
-Від Бога прийшов я, - відповідає старець.

А подвижник до нього:
-А де ж ти знайшов Його?
Старець мовив:
-Там знайшов я Його, де залишив я все усе сотворене.

Подвижник питає:
-Де ж залишив нині ти його?
Старець:
-Воістину в думках чистих і в добрім сумлінні залишив Його.

Каже подвижник:
-Що ж ти за чоловік?
Старець у відповідь:
-Якийсь та й чоловік, втім такий, яким мене бачиш, що способом та існуванням своїм так вдоволений,
що не зміняв би його на багатства всіх земних царів.
А царем є кожна людина, що вміє панувати над собою і керувати своїми думками.

-То ж чи цар ти є? - відповів подвижник, - й де твоє царство?
А старець, вказавши на небо, каже:
-Отам моє царство. Цар той, кому відомі писання Царства цього.

Закінчивши питання, подвижник мовив:
-Хто тебе, старче, навчив цьому й хто дав тобі таку премудрість?
А той відповів:
-Скажу тобі, мій пане, коли я повсякдень мовчу, коли молюся чи в благочестивих думках вправляюся,
однаково тільки про те усіляко дбаю,
аби бути мені міцно з Богом поєднаним,
а єдність з Господом і згода з Його волею цього всього навчають.

Так подвижник скористав з бесіди старця, й поблагословивши його миром, пішов,
хвалячи Бога, що затаїв це від премудрих і розумних,
а відкрив цьому вбогому старцеві, що за злобою був мов немовля.