Скарбничка для Душі

Воля Божа

14 Jan 08 13:10:03 GMT

Як дізнатися, живеш чи ти за волею Божою?

Ось ознака: і коли ти тужиш про яку-небуть річ,
отже недостатньо віддався волі Божій,
хоча тобі, можливо, і здається, що живеш ти волею Божою.

Хто живе за волею Божою, не піклується ні за чим.
І якщо потрібна якась річ, то він і себе і річ довіряє Богу;
і якшо й не отримає потрібну річ, однак залишається спокійний, як коли б мав її.

Душа, яка віддалася волі Божій, нічого не боїться:
ні грози, ні розбійників, нічого.
Однак що не станеться, - вона каже: «так Богу вгодно».
Якщо хворий, - думає: отже мені потрібна хвороба,
інакше Бог не дав би мені її.

І таким чином зберігається мир у душі й тілі.

Силуан Афонський

Щo мeнi пpocити в Teбe

09 Jan 08 10:23:11 GMT

Господи, не знаю, що мені просити в Тебе.
Ти один знаєш, що мені потрібно.
Ти любиш мене більше, аніж я вмію любити себе.
Дай мені бачити нужди мої, які приховані від мене.
Не смію просити ані хреста ані втіхи,
лише стою перед Тобою.
Серце моє Тобі відкрите.
Покладаю всю надію на Тебе.
Сокруши та підніми мене.
Вражай мене та зціли.
Благоговію й безмовний я перед святою Твоєю волею,
незбагненними для мене Твоїми шляхами.
Приношу себе в жертву Тобі.
Немає у мене бажань, крім бажання виконати волю Твою.
Навчи мене молитися.
Сам у мені молись.
Амінь

Від Антонія Сурожського

Про волю та спасіння

12 Oct 07 07:58:39 GMT

Як же ми хочемо збагнути Божу волю, якщо віримо тільки самі собі й тримаємося своеї волі?
Наша воля є міцною стіною, що віддалаяє людину від Бога.
Коли людина слухається своєї волі, то не бачить, що шляхи Божі - бездоганні.
Чому ворог так любить тих, що покладаються лише на себе?
Тому, що вони допомогають дияволові й самі кують собі лихо.
Я не знаю иншого падіння, окрім того, коли людина у всьому слухає саму себе.
Макарій Великий

+++

После долгих трудов и сокрушений нашел я у Св. Отцов рассуждение:
начало всякого блага и всякого зла есть данный человеку разум, и по разуму - воля.
Начало спасения:
да оставит человек свои хотения и разумения и сотворит Божий хотения и разумения.
Прежде закона, в законе и благодати много обретается спасенных потому,
что они предпочли разум Божий и волю Его паче своих разумений и хотений;
и опять во все те времена много обретается погибших,
поскольку свои хотения и разумения предпочли паче Божиих.
......
Если же не так, не можем спастись никак.
Без сего даже и то, что мы почитаем благим, не бывает на добро,
- или потому, что неблаговременно, или потому, что не нужно.
Петр Дамаскин

+++

Наша воля, - есть медная стена между человеком и Богом.
Она есть как бы камень, противостоящий, сопротивляющийся и противодействующий воле Божией,
И когда только человек оставит свою волю, он может сказать:
С Богом моим прейду стену, Бог мой, непорочен путь Его (Пс.17:30,31).
Авва Пимен

Ніколи не був я нещасним!

05 Jun 07 03:46:57 GMT

Якось один подвижник довго й ревно молив до Бога, щоб Він послав йому чоловіка,
який би зміг наставити на праведну стежку, що легко й безпечно провадить до неба.
Отож, одного дня, почув від голос згори, що велів йому вийти зі своєї келії
та йти до притвору храму, де й мав зустріти того, кого так довго шукав.
Прийшовши - він побачив там старця.
Він був вкритий струпами, ноги мав зранені й закривавлені.
а одіж в нього була дуже злиденна .

Приступивши до нього, подвижник привітався, як звично:
-Доброго дня, старче!

А той йому відказує:
-Не пригадую, щоб мені коли трапився поганий день!

Тоді подвижник, почувши таку відповідь, зупинився, й немов би виправляючись, мовив:
-То нехай Бог зробить тебе щасливим!

А старець у відповідь:
-Ніколи я не був нещасливим!

Здивувався подвижник тій відповіді, й замислився - чи не вчулося йому чогось,
чи може недочув чи не так зрозумів слова старця.
Тому змінивши трохи слова свої, повторив:
-Що ти мовиш, старче? Я бажав тобі, аби ти був благополучним.

А старець знову каже:
-Ніколи не був я нещасним!

То ж подвижник подумав, що старець просторіка й вирішив випробувати його пізнання, кажучи:
-Хочу, щоби сталося з тобою те, чого сам собі бажаєш.
Старець на це відказав:
-Не маю ні в чому я жодної потреби, бо все, що лишень бажаю - стається мені, бо й не шукаю дочасного благополуччя.

Подвижник:
-Спасе тебе Бог, чоловіче, позаяк зневажаєш світське благополуччя.
Втім, прошу тебе, скажи мені, чи ти єдиний є з-поміж бідаків безбідний?
Бо тоді неправдою є слова Йова "Чоловік, щл родиться від жінки, віфком короткий і тривоги повний" (Йов, 14,1).
А як тобі єдиному вдається уникнути всіх нещасливих днів?
Не розумію твого глузду.
Старець йому на це:
-Як сказав ти, коли бажав мені доброго й щасливого дня, то суперечиш,
коли зичиш мені, щоб ніколи не пізнав жодного нещастя чи прикрости.
Бо що пошле мені Бог - за це я йому вдячний,
а не бажати благополуччя - ось моє благополуччя.
А примари щастя чи нещастя не шкодять нікому, хіба лише тим, хто їх боїться.
Але я не дбаю про щастя навіть тоді, коли молюся про нього до Отця Небесного, що всім управляє,
і так ніколи не був я нещасним, як той, кому збуваються всі його бажання.
Чи з голоду знемагаю - дякую за це Богові як Отцеві, що знає все, чого ми потребуємо;
чи мороз мені дошкуляє або під дощем до нитки вимокаю, чи инша якась негода мені допікає - все одно хвалю Бога.
Коли всі мене зневажають - однаково хвалю Бога, бо знаю, що все це він творить, й не можливо, аби те, що він чинить. не було добре.
Тому й усе, що Бог подає чи допускає, щасливе чи ні, солодке чи гірке - все вважаю однаковим й примаю з радістю,
немов з рук доброго Отця, і лише того хочу, чого хоче Бог.
Так, усе, що хочу - маю.
Окаянний той, хто шукає у світі цьому якихось розкошей, бо істинна розкіш у житті цьому - на одну лишень волю Господню покладатися.
Вона ж бо абсолютно добра й справедлива, та й ані більш благою не стане, ані лихою не може бути:
вона всіх судить. а її ж - ніхто.
Її то я тримаюся запопадливо. та й усією думкою біля неї перебуваю,
аби хотіти мені того, чого волить Бог,
і не бажати того, чого не хоче Він.
Тому зовсім не вважаю себе нещасним, коли так всю свою волю всеціло віддаю волі Божій і з нею узгоджую,
щоб не іншого чогось мені бажати, а лише того, чтого хоче чи не хоче Бог.

Подвижник:
Чи з пізнання свого так оповідаєш мені?
Благаю - скажи мені, чи так само б думав ти, якби Бог зволив тебе послати в ад?
А старець одразу ж:
-Чи мене пошле він в ад? Одначе ж поглянь - маю я дві напрочуд міцні руки, що ними б я охопив Його в нерозлучних обіймах.
Одна моя рука - то глибоке смирення, а друга - нелукава любов до Бога.
Й цими ось руками я б так міцно припав би до Господа, що що куди б він мене не послав - туди і Його я потягнув би за собою,
та й воістину радше перебував би я поза небом із Богом, аніж у небі без Нього.

Чудувався подвижник тим відповідям старця та й думав про себе, що
правильною є дорого до Господа, яка з волею Його згідна.
Та, бажаючи ще більше випробувати премудрість старця, яка під вбогою покрівлею його тіла затаєна, питає:
-Звідкіля ти прийшов сюди?
-Від Бога прийшов я, - відповідає старець.

А подвижник до нього:
-А де ж ти знайшов Його?
Старець мовив:
-Там знайшов я Його, де залишив я все усе сотворене.

Подвижник питає:
-Де ж залишив нині ти його?
Старець:
-Воістину в думках чистих і в добрім сумлінні залишив Його.

Каже подвижник:
-Що ж ти за чоловік?
Старець у відповідь:
-Якийсь та й чоловік, втім такий, яким мене бачиш, що способом та існуванням своїм так вдоволений,
що не зміняв би його на багатства всіх земних царів.
А царем є кожна людина, що вміє панувати над собою і керувати своїми думками.

-То ж чи цар ти є? - відповів подвижник, - й де твоє царство?
А старець, вказавши на небо, каже:
-Отам моє царство. Цар той, кому відомі писання Царства цього.

Закінчивши питання, подвижник мовив:
-Хто тебе, старче, навчив цьому й хто дав тобі таку премудрість?
А той відповів:
-Скажу тобі, мій пане, коли я повсякдень мовчу, коли молюся чи в благочестивих думках вправляюся,
однаково тільки про те усіляко дбаю,
аби бути мені міцно з Богом поєднаним,
а єдність з Господом і згода з Його волею цього всього навчають.

Так подвижник скористав з бесіди старця, й поблагословивши його миром, пішов,
хвалячи Бога, що затаїв це від премудрих і розумних,
а відкрив цьому вбогому старцеві, що за злобою був мов немовля.