Шкода мені тебе", - сказала незапалена свічка своїй запаленій подрузі.
- "Короткий твій вік. Ти постійно гориш, і незабаром тебе стане.
Я набагато щасливіша від тебе. Не горю, і, отже, не тану;
лежу спокійно при боці і проживу дуже довго. Твої ж дні полічені."
Відповіла їй свічка что палала:
"Я анітрохи не шкодую про це.
Моє життя прекрасне й сповнена смислу.
Я горю і віск мій тане, але від мого вогню запалюється багато інших свічок,
і мій вогонь від цього не зменшується.
І коли віск і гніт згорять, то вогонь мій - душа свічки - з'єднається з вогнем простору,
часткою якого він був, і я знову увіллюся в свій чудовий і сяючий вогненний дім.
А тут я світлом своїм розганяю морок ночі;
наповнюю радістю очі дитини на святковій ялинці;
оздоровляю повітря біля ліжку хворого,
злітаю символом молитовного устремління перед Його обличчям.
Хіба це коротке життя моє не прекрасне?!
І мені шкода тебе, незапалена моя сестро.
Жалюгідна твоя доля.
Ти не виконала свого призначення; і де ж душа твоя - що є вогонь?
Так, ти пролежишь у цілості довгі роки,
але кому ти нам потрібна така, і яка радість і користь від тебе?
Дійсно, "краще горіти, ніж спочивати", оскільки у горінні життя, а у сплячці - смерть.
І ти жалієш мене, що я скоро згорю і перестану жити,
але ти, в своїй сбереженій бездіяльності навіть не починала жити,
й так і помреш, не почавши.
А життя пройде повз тебе".
