Колись давно в Японії користувалися паперовими ліхтарями зі свічками всередині.
Однієї ночі якийсь чоловік дав ліхтар сліпому, щоб той міг безпечно дійти додому.
- Мені він не потрібен, - сказав сліпий. - Темрява чи світло не мають для мене жодного значення.
- Знаю, - відповів той чоловік. - Але якщо ти не матимеш його, то хтось може наштовхнутися на тебе. Отож, бери.
Сліпий узяв ліхтар і пішов собі. Але не встиг зробити й кількох кроків, як хтось сильно штовхнув його.
- Дивись, куди йдеш! - крикнув сліпий до незнайомця. - Хіба не бачиш мого ліхтаря?
- Твоя свічка, брате, погасла, - відповів той.
Чи не зустрічаємо ми зухвалих осіб, що з гордістю йдуть по світу і не розуміють,
що вони - сліпці, які несуть свою погаслу лампу.
I багато з них хоче, щоб їх величали: «пане докторе», «пане професоре», «пане начальнику», «пане директоре».