Скарбничка для Душі

Вовк у Вифлеємі

02 Oct 09 16:55:03 GMT

Трилітній Олександр:
– Розкажи мені про злого вовка.
Десятилітня Оксана:
– Немає злих вовків, є тільки вовки нещасливі.

В околицях Вифлеєму жив собі вовк. Тутешні пастухи мусили цілими ночами стерегти від нього стада своїх овець. Хтось із пастухів завжди залишався на сторожі, а вовк усе ходив голодний, підступний і злий.

Та ось настала дуже дивна ніч. Пасовиська сповнилися світлом, музикою і життям. Скрізь лунали дивовижні янгольські пісні. Народилося дитятко — такий маленький рожевий клубочок. Вовк здивувався, що прості суворі пастухи, всі як один, побігли подивитися на дитя. "Скільки метушні через це людське щеня", — подумав про себе вовк і крадькома рушив услід за пастухами. Коли побачив, що пастухи заходять до стайні, зупинився у тіні і став чекати.

Пастухи принесли дари, привітали чоловіка і жінку, шанобливо поклонилися дитині і пішли. Чоловік і жінка, виснажені, стомлені працею і неймовірними пригодами, що їм приніс той день, заснули.

Хитрий вовчисько лише о цій порі пробрався до стайні, отож його ніхто не помітив, хіба дитя. Воно відкрило свої великі оченята і дивилося на видовжений вовчий писок, а звір крок за кроком, поволі, але невблаганно підходив щораз ближче. Вовк відкрив пащу, висолопив гарячого язика, а очі його горіли, немов жарини. Проте дитя не виявляло ознак страху. "Ласий шматочок", — подумав вовк. Його гарячий подих уже сягав дитини. Звір увесь зібрався, аби схопити крихітну здобич. І в ту саму мить дитяча рука, немов маленька тендітна квітка, ласкаво й ніжно погладила його по голові. Уперше хтось так доторкнувся до його жорсткої і кудлатої щетини. А далі голосом, якого вовк зроду не чув, дитя сказало: "Вовче, я дуже люблю тебе".

І тоді у темній стайні сталося щось неймовірне. Вовча шкіра розірвалася і впала на землю, а з неї з'явився чоловік, який тут же упав на коліна, поцілував рученята дитятка і став у тиші молитися.
Потому той, хто був щойно вовком, вийшов і з піднесеною догори головою звіщав усім:
"Народилося Боже Дитя, яке дасть вам справжню свободу!
Прийшов Месія, Він наш Спаситель!"

Поспіх чи Спокій. Потреба чекання

30 Sep 09 12:44:47 GMT

І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався. А він на кормі, - спав на подушці. (Мрк. 4, 37-38)

Ізабелла запізнювалася. Вона завжди запізнювалася.
І, як завжди, протягом решти дня "наздоганяла час". Найперше мусила догнати автобус, щоби заїхати на роботу, а, поспішаючи, часто сідала не в той, що треба, й укотре запізнювалася в контору.
Потім, після невдалих перегонів із годинником, щоби опинитися за письмовим столом до того, як з’явиться керівник, намагається впоратися з купою листів. Але й тоді, поспішаючи, знову зробила стільки помилок, що половину записів треба переписувати. Одно слово, розпочався черговий стандартний день у життя Ізабелли. День страшенного поспіху, перегонів без перепочинку й справ, які вона робила пізніше, ніж треба.
Змарнований день. А оскільки такі дні стали правилом можна б, узагальнюючи, сказати, що вона марнувала життя.

Без сумніву, це могло тривати безконечно. Однак сталося те, що мало радикально змінити життя Ізабели. Одного дня вона, поспішаючи, переходила вулицю і потрапила під машину знепритомніла, і її відвезли до найближчої лікарні. Коли дівчину заносили в лікарню, вона на мить отямилася й зрозуміла, де вона є. Досить було зауважити написи на дверях: "Вхід до лікарні швидкої допомоги", "Приймальний покій", "Реєстратура", "Аптека" тощо. З невідомих причин перші два написи закарбувалися у пам’яті, і дівчині здавалося, що вона чує голоси, які повторюють їх, наче рефен: вхід до лікарні швидкої допомоги … швидка допомога… поспіх … приймальний покій … чекати на прийом … очікування … чекати … необхідність чекання… треба чекати … Потім Ізабелла провалилася в кому.

У комі її свідомість перебувала на межі життя й смерти – у стані, який сучасна медицина й психологія щойно розпочали досліджувати.

Дівчина раптово опинилася в дивній країні не з цього світу, де здавалося, все немов укрите пеленою. Могла, наче крізь імлу, бачити ліс або, виразніше, - галявину, освітлену надприродним світлом, яскравість якого приглушувала напівпрозора мла. Однак, на відміну від цього невиразного тла, дві постаті було добре видно.
Однією з них був Поспіх, який, як здавалося, цілий час почувався неспокійно. Саме у цей момент він ходив туди-сюди, розмахуючи руками, щось вигукуючи й вибухаючи час від часу нестримним сміхом. Друга постать спокійно спостерігала за дивною поведінкою Поспіху.
То був Спокій. Це ім’я дуже пасувало йому, адже його обличчя віддзеркалювало свого роду величний спокій, який справив на Ізабеллу найбільше враження. Обидві особи розмовляли.

- Добре, добре, добре, - говорив Поспіх з ноткою тріумфу у своєму високому, металевому голосі, - я запровадив цю дівчину туди, куди хотів: на лікарняне ліжко, - закривавлену, травмовану й пригнічену. Ах, у житті бувають солодкі хвилини й у нас, чортів. – Тоді з іронічним хихотінням звернувся до іншої постаті. - Чи погодишся зі мною, мій любий Спокою, що мені більше щастить з Ізабелою, ніж тобі? Подивись на неї – на цю людину, що зависла між життям і смертю, на цю жертву власного нерозважливого поспіху! Справді, мусиш визнати, що якщо протягом років постійно підганяти, то це приносить найліпший результат. І мушу сказати, вибач мені за щирість, що як ангел-хоронитель ти, без сумніву, програв.

Спокій із повагою слухав цю тираду. Та коли співрозмовник згадав про поразку, пов’язану з Ізабелою, на його вустах промайнула тінь посмішки.

- Можливо, Поспіху, твоя радість передчасна, - відповів лагідно. – Не забувай, що Ізабелла – інтелігентна дівчина. Раніше чи пізніше вона розкусить твої фокуси. У відповідь демон вибухнув гротесковим іржанням. Коли, збуджено жестикулюючи, він почав пояснювати, то пришвидшив нервові кроки.

- Ні, Спокою, не розраховуй на це. Дівчина перебуває від надто сильним моїм впливом, щоби побачити, що з нею діється. Завдяки моїм наполегливим заходам потреба поспіху вкоренилась в її свідомість ще в ранньому дитинстві. Поспіши, Ізабелло, поспіши! Швидше, Ізабелло, швидше! Не думай, Ізабелло, не плануй! Просто поспішай, поспішай, поспішай! А тепер, Спокою, дозволь тебе запитати: хто міг би встояти перед таким ідеально запланованим узалежненям?

Ці слова, проте не переконали Спокій:

- Погоджуюся, Поспіху, що ти проявив себе як найліпший фахівець, коли передавав моїй підопічній свою нетерплячість.

Коли прозвучало слово "нетерплячість", Поспіх, який нервово ходив і був повернений плечима до співрозмовника, зупинився на півкроку й обернувся, бо це слово його зачепило за живе.

- Нетерплячість? – повторив, займаючи оборонну позицію. – Звичайно, що я нетерплячий. Ми чорти, всі нетерплячі! І нема нічого дивного в тому, що ми такі. Хто не був би таким у нашій ситуації? Ми не такі, як ви. Ви маєте весь час у світі, ми – ні. Ви маєте цілу вічність, ми ж – лише ті рештки часу, які залишилися до Страшного Суду. І це час нашої свободи невблаганно спливає секунда за секундою. Потім повернемось до пекла. Хто не нервував би, думаючи про це?

- Тому твоя гра полягає в тому, щоби зробити людей такими ж нервовими, як ти?

Поспіх трохи розслабився. У його голосі коли відповідав, знову вчувалася зарозумілість.

- Звичайно, що так! Чим менше люди думають, тим ліпше для нас. Коли починають думати, дуже швидко приходять до висновку, що поспішати невигідно. Кожен повинен це знати. Їхня власна приказка говорить про це дуже чітко. Пам’ятаєш латинський вислів "Festina lente" - "Поспішай повільно" ? Светоній знав це вже дев’ятнадцять століть тому.

- Ти мав на увазі цезаря Августа? – неохоче виправив Спокій.

- Август … Светоній … яке значення? – нетерпляче відповів демон. – Зрештою, вже греки знали це ще до них і часто повторювали: "Speude bradeos". Усе це зводиться до одного. Роби все повільно, щоби швидше досягти бажаного, добре виконуючи працю. Це звичайний здоровий глузд.

Спокій посміхнувся.

- О? – запитав глузливо. - Тільки здоровий глузд?

Демон глянув збентежено, немов його спіймали на гарячому, коли він намагався виставити дурнем того, хто набагато розумніший за нього.

- Та добре вже, адже знаєш, що маю на гадці.

- Так, Поспіху, знаю, що маєш на думці, але було би значно чесніше, якщо б ти сам сказав, що думаєш. Ми говоримо з тобою тільки про здоровий глузд. Ти і я знаємо, що діється, коли люди трохи сповільнюють темп і на хвилю сходять зі своєї каруселі. Вони починають думати – а це вже щось, що, на твою думку, погане само в собі. До того ж, вони роблять значно більше або значно гірше, ніж думаєш ти. Вони присвячують різній діяльності, що живить їхні душі. Милуються заходом сонця, читають поезію, слухають справжню музику, подають руку другові, вдивляються в море й нюхають троянди …

- Коли роблять це, ти прекрасно знаєш, що відбувається, чи не так? Люди стають людянішими, ближчими до всього сотвореного, відкритішими до слів мого Вчителя …

- Так, так, - неввічливо перебив Поспіх. При кожній згадці про Бога він почувався не у своїй тарілці. – Але й надалі більшість людей занадто дурні, щоби зрозуміти це. Певна річ, - додав із задоволеною міною на обличчі, - перешкоджаємо їм побачити правду, наскільки лише можливо це зробити. З цього погляду, мій любий Спокою, мусиш визнати, що наш час, час гарячкового поспіху, є нашим особливим тріумфом. Люди більше не мають часу думати. Вони тільки поспішають або, як кажуть, "економлять час". Насправді ж часто прямують до власної загибелі, як це, без сумніву, станеться з Ізабелою, якщо вона продовжуватиме жити і такому темпі.

- Я на твоєму місці, Поспіху, завчасу не проголошував би перемогу. – Ангел замислився на хвилю і додав: - Одного дня Ізабелла додасть два до двох і зрозуміє, наскільки жалюгідною вона є зі своїм нетерплячим поспіхом. Або колись у рідкісну для неї хвилину відпочинку візьме до рук Біблію, перечитає Євангеліє і з подивом відкриє для себе, що Ісус ніколи не поспішав.

У цю мить Поспіх затремтів.

- Не промовляй цього слова! – верескнув.

- Якого слова: - запита Спокій.

- Маю на увазі те ім’я, те ім’я, яке навіює жах і паралізує нас щоразу, коли хтось вимовляє його.

- А! вигукну простодушно Спокій, маєш на увазі ім’я І…

- Так, перебив Поспіх, саме його. Не називай цього імени знову!

Спокій усміхнувся, кажучи:

- Ну, добре, пошкодую тебе. Та не забувай, що одного дня це ім’я стане знаком твоєї поразки.

- Знаю, знаю, знаю! – завив демон, - та поки що … - І в цю мить на його обличчі з’явилася щось подібне на посмішку, - наразі багато таких жінок, як Ізабелла, належать нам. Поки вони живуть у поспіху, ми можемо робити з ними все, що захочемо.

Спокій посерйознішав.

- Визнаю, - сказав, що наразі Ізабелла слухає тебе. Але повір мені, не завжди так буде. Хто знає? Можливо, цей серйозний випадок, який ти так уміло спровокував, обернеться проти тебе. Якщо Ізабелла бодай на кілька днів залишитися в лікарні, що дуже правдоподібно то матиме час для роздумів. І хто знає, що тоді станеться? Бачиш, Поспіху, цього разу, ведучи гру, ти міг помилитися у своїх розрахунках. Провидіння мого Вчителя здатне використовувати навіть твої фокуси, щоби осягнути власну мету. Я не здивуюся, якщо Ізабелла незабаром відкриє для себе потребу очікування – очікування, думання, зосередження, пізнання. Пізнання дійсно важливих справ. Бог ніколи не поспішає, бо Віг завжди займається тільки вагомим і важливими справами.

Коли Ізабелла вийшла з коми, детально пам’ятала дивний діалог між Поспіхом і Спокоєм, який почула. У її голові продовжували звучати, як відлуння, два слова: "поспіх" і "очікування".

Коли через шість тижнів вона вийшла з лікарні, то біла вже іншою людиною.
Жодного поспіху. Жодних запізнень на роботу.
Жодного хаотичного писання й переписування.
Завжди була спокійною, зорганізованою, зібраною, зосередженою , добре працювала. І, що найважливіше, була щасливою.
Тепер час до часу, повертаючись з роботи, звикла спокійно сідати в автобус і молитись такими словами:
"Дякую тобі, Спокою. Ти мав рацію. Коли зупиняюся й хвилю чекаю,
замість поспішати до щоденних справ, здається мені,
що віднаходжу Бога набагато легше.
Справді, якщо дивлюся достатньо довго, то знаходжу Його всюди!".
Після цього часто додавала:
"Ага, при нагоді скажи, будь ласка, Поспіхові, щоби пошукав собі іншу Ізабеллу.
Бо ця більше не хоче знати його".

http://bible-lessons.in.ua

молімося до Духа Святого, Утішителя

09 Dec 08 08:49:33 GMT

Духу Святий, Боже Предвічний, Єдиний!
Хочемо прийняти Тебе на землі нашій, повній болю і нещасть,
як обіцяного Утішителя.
Зволи, о Духу Найсвятіший, відвідати нас
й огорнути все людство,
нещасне, пригнічене і пригноблене ярмом гріха.
Бо самі себе не спасемо!
Прийди, Утішителю, освяти нас і зміцни світлом Божої ласки,
поверни нам розум,
розігрій серця наші для великої любові і великих справ,
аби боязнь Божа і побожність не покидали душ наших,
аби всі гріхи, невдячність і помилки відійшли назавжди,
аби Трійця Найсвятіша
- Отець, Син і Дух Святий
- милостиво у нас царювала!
Духу Святий, Утішителю, вселися в нас і землю усю відроди!

Заклик серця у молитві

05 Dec 08 07:51:53 GMT

О, Боже мій!
Хочу любити Тебе
не тому, щоб осягнути вічне небо,
і не тому, щоб оминути пекло;
люблю Тебе саме тому, що
Ти – мій Господь,
Ти – моє все.
Дозволь мені
воздавати Тобі,
і не чекати нагороди;
боротися за Тебе,
і не дивитися на рани;
працювати для Тебе,
і не чекати заплати,
в тім переконанні, що
служу Тобі,
мій Боже.

Християни

10 Sep 08 06:33:46 GMT

Доки ми з вами ділимо людей на "своїх" та "чужих" -

доти ми не християни,

тому що для християнина своїх та сторонніх людей немає.

На жаль, багато людей має достатньо релігійності щоб ненавидіти,

але замало - щоб любити.

про небеса

09 Sep 08 09:36:38 GMT

Головна мета релігії не в тому, щоб поселити людину на небесах,

а в тому, щоб поселити небеса в її душі.

Томас Гарді, (англ. письменник)

Як жити

30 May 08 11:27:31 GMT

Один чоловік вибралася з групою паломників знайти пустельника, щоби поставити йому питання.
Коли нарешті він зустрів цього пустельника, то спитав:

— Якщо би тобі залишилося жити тільки один день, як би ти його провів?

Старий схимник, погладивши свою довгу білу бороду, відповів:

— Отже так. Зранку я б, як звичайно, помолився, потім поснідав і пішов би провідати сусіда Івана, а потім попрацював би на городі, сапаючи його, а згодом трішки подрімав би.

— Зачекай! — перервав його прочанин. — Але ж так само ти проводиш кожен день.

— Саме так, — відповів схимник. — Чому ж мій останній день мав би відрізнятися від усіх інших?

Побажання

05 Apr 08 13:36:32 GMT

Спокійно йди серед галасу і поспіху - пам'ятай який спокій може бути в тиші. Так далеко, як можна бути в добрих стосунках з іншими людьми не відрікаючись себе. Власну правду говори спокійно і ясно, одночасно слухай те, що говорять інші, навіть якщо вони глупі та егоїстичні, адже вони теж мають свою історію.

Якщо порівнюєш себе з іншими, то можеш стати пустим, або протухлим, бо завжди будуть кращі і гірші від тебе. Радій з того, що зробив, але одночасно з того, що плануєш.

Завжди роби всю працю з серцем, не дивлячись на те, яка вона маленька, непомітна або щоденна. Вона є тривалою вартістю на шляху Твоєї змінної долі. Збережи обережність у своїх початках - бо світ є повний обману. Але нехай це не закриє Тобі правдивих чеснот, багато людей прагнуло до високих ідеалів і повсюду життя є повне героїзму.

Будь собою, а особливо не знищуй почуття: не будь циніком по відношенню до кохання, бо хоч має обличчя сухості і розчарування, все одно вона є вічна як трава. Спокійно приймай те, що роки несуть - без жалості втікаючі ознаки молодості - з віком приходить мудрість. Розвивай в собі силу духа, щоб в несподіваному нещасті могло стати для Тебе підтримкою. Але не переймайся тим, що придумує твоя фантазія. Більшість страхів родяться з фантазії та самотності. Поруч зі здоровою наукою будь лагідним до себе.

Ти є дитиною Всесвіту, не менше ніж зірки і дерева маєш право бути тут, і чи для Тебе це ясно чи ні, не сумнівайся, що Всесвіт є такий яким має бути.

Ти є дитиною всесвіту, не менше ніж зірки і дерева маєш право бути тут і чи для Тебе це ясно чи ні, не сумнівайся, що всесвіт є такий яким має бути.

Отож будь в мирі з Богом, що б Ти не думав про Його існування і чим би Ти не займався, і які б не були Твої прагнення: в гомоні вулиці, в сум'ятті життя зберігай мир зі своєю душею. З цілим собою, з таким собою яким Ти є, з Твоєю важкою працею і розвіяними мріями, цей світ все одно є прекрасний. Будь уважний, намагайся бути щасливим.

Desiderata. Знайдена в старій церкві св. Павла в Балтіморі, датується 1692 роком

Meтушливicть

03 Apr 08 05:53:48 GMT

Один фермер прокинувся якось зранку, подивився у вікно і побачив, що за ніч на його городі біля дому виросли проліски.

— Як гарно! — вигукнув він. — Я з охотою підійшов би ближче помилуватися, але спочатку мушу зорати ще шматок поля під пшеницю.

Коли він повернувся ввечері, проліски уже зів'яли. На другий день фермер побачив через вікно двох горобчиків на гілці, які весело цвірінькали.

— Який чудовий спів. Ось тільки видою корів і повернуся їх послухати.

Коли він повернувся, горобчики вже давно відлетіли. Наступного дня фермера зранку збудив тупіт копит. За вікном він побачив великого білого жеребця, який гарцював, розгрібаючи копитом землю, ніби запрошуючи його проїхатися верхи полями.

— Ти — найкращий кінь, якого я будь-коли бачив, — сказав фермер. — Як тільки полагоджу паркан з південної сторони мого городу, осідлаю тебе і поїду.

Коли ж він повернувся, жеребця вже не було.

Багато років фермер був свідком якогось надзвичайного явища за своїм вікном. Але на першому місці в нього була ферма, про яку мусив дбати, тому він ніколи не знаходив вільного часу, щоби приглянутися до тих чудових картин.

Про осуд

27 Mar 08 07:37:20 GMT

Треба презирати самі гріхи.
А не ближнього, що роблять їх по наказу диявола.
По немочі, звичці; ближнього потрібно жаліти, з любов’ю нарозумлювати його,
як хворого, як заручника свого гріха.
А злоба, презирство наше до ближнього, який грішить тільки збільшить його хворобу,
збільшить його духовний неспокій.
Та й нас зробить ніби хворими, заручниками власних пристрастей і диявола – їх винуватця

Іоан Кронштадський

Вид зсередини та ззовні

06 Mar 08 19:59:03 GMT

Якось клітинка людського організму роздумувала про життя.
Вона думала, що життя не таке вже й гарне - адже є так багато є страждань.
Вона бачила, що довкола неї багато таких же клітин, всі народжуються, живуть, трудяться, одружуються, розмножуються й помирають.
І так покоління за поколінням.
Та ще постійні війни з бактеріями, вірусами та мікробами...
Й навіщо ми живемо?
Навіщо таке життя, в якому стільки страждань?
Значить - немає ніякого смила в тому, немає ніякого вищого розуму,
немає ніякої ЛЮДИНИ, що стояла б над нимии й чия свідомість заповнювала б наш світ та управляла ним
- до такого висновку прийшла клітинка.
Бо якби дійсно була ЛЮДИНА - то була б й мета, й смисл цього життя й не було б стільки страждань,
бо всім цим управляла б це вища, розумна й добра істота...

Почула ці думки людина, часткою якого була та клітинка й посміхнувся.
Вона ж бо знала, що вид зсередени не такий, як вид ззвовні.
Клітинка дивилася на ту ЛЮДИНУ й не бачила ЇЇ,
вона жила у Ній та навіть не підозрювала, що вона є часткою ЛЮДИНИ.
Тому, що вона дивилася зсередини - клітинка бачила лише множину клітин,
а людина не бачила множини, а відчувала себе цільною, хоча й знала, з щого скадається її тіло.

...Жила була людина.
Й одного разу вона почала роздумувати про життя.
Вона думала, що життя не таке вже й гарне - бо бачила вона навколо так багато страждань.
Вона бачила, що її оточують такі самі люди, всі народжуються, живуть, трудяться, одружуються, народжуються й помирають.
І так покоління за поколінням.
Та ще хвороби, катаклізми й війни...
Й навіщо ми живемо?
Навіщо таке життя, в якому стільки страждань?
Значить - немає ніякого смилу в тому, немає ніякого Вищого Розуму,
немає ніякого Бога, що стояв би над світом - до такого висновку прийшла людина.
Бо якби був БОГ - то була б і ціль, і смисл цього життя й не було б стільки страждань,
бо всім цим управляв би вищий, розумний і добрий Господь...

Почув ці думки Бог й посміхнувся.
Він-бо знав, що вид зсередени не такий, як вид ззовні....

Чистота сердечна

29 Feb 08 19:16:07 GMT

Коли можна сказати, що осягнула людина чистоту?

- Коли всіх навколо себе бачить вона добрими і ніхто не видається їй злим і скверним.
- тоді істинно чиста вона серцем.

...бо добре око не бачить зла (див Авак. 1,13)

Ісаак Сирійський

Життєвий багаж

25 Feb 08 08:58:10 GMT

На разі не переклав, та сподобався текст, тож розміщую як є...

Я не представляю, как можно путешествовать налегке.

Но меньше всего я знаю о том, как путешествовать налегке.

Я не представляю, как можно путешествовать без упаковок мюсли и
газированной воды и без экипировки на случай дождя.
Я не представляю, как можно путешествовать без портативного фонаря, генератора энергии и
туристической карты мира.
Я не знаю, как можно путешествовать без холодильной камеры с венскими сосисками:
а вдруг где-нибудь на заднем дворе я наткнусь на барбекю?
Неудобно приходить на вечеринку с пустыми руками.

При себе у меня утюг в два раза тяжелее пресса для бумаги,
фен для сушки волос размером с тренерский свисток, швейцарский
армейский нож, разворачивающийся до размеров палатки...

Я не умею путешествовать налегке, но я должен этому научиться.

Я должен научиться путешествовать налегке.
Почему у меня это никак не получается?
«Расслабься! — думаете вы.
— Невозможно получить удовольствие от путешествия,
таская с собой столько багажа.
Почему бы тебе его не бросить?»

Вам это кажется забавным.
Но я тоже хочу задать вам один вопрос:
разве вы никогда не брали с собой в дорогу несколько чемоданов?

Уже на пороге перед выходом из дома вы успели схватить несколько сумок.
И все это вы сделали абсолютно машинально.

В одной руке у вас чемодан, набитый чувством вины.
В другой — саквояж разного рода недовольств и разочарований.
На одном плече у вас болтается рюкзак, наполненный усталостью,
а на другом висит мешок, в который упрятана ваша печаль.
Добавим к этому авоську сомнений, баул угнетавшего вас всю прошлую ночь одиночества и походный сундук страхов.
И вот вы уже тащите на себе такое количество груза, которое под силу
только профессиональному носильщику.
Нет ничего удивительного в том, что к концу дня вы совсем без сил:
носить такой груз — занятие крайне изнурительное.

То, что вы говорите мне, говорит мне и Бог:
«Оставь все это.
Ты несешь груз, который нести не должен».
«Придите ко Мне, — приглашает Он,
— все труждающиеся и обремененные, и Я успокою вас...» (Мф. 11:28).

Бог облегчит нашу ношу, если мы это позволим Ему...
Но как это сделать?
Разрешите мне пригласить одного старого друга, который нам поможет.
Это 22-й псалом.

Господь — Пастырь мой;
я ни в чем не буду нуждаться:
Он покоит меня на злачных пажитях и водит меня к водам тихим, подкрепляет душу мою, направляет меня на стези правды ради имени Своего.

Если я пойду и долиною смертной тени, не убоюсь зла, потому что Ты со мной;
Твой жезл и Твой посох — они успокаивают меня.

Ты приготовил предо мною трапезу в виду врагов моих;
умастил елеем голову мою; чаша моя преисполнена.
Так, благость и милость да сопровождают меня во все дни жизни моей,
и я пребуду в доме Господнем многие дни.

Что может быть прекраснее этих слов?
В них находили и находят тихую гавань моряки,
в них гонимые страхом находят отца,
а страждущие обретают друзей.

Они нашли прибежище в тысячах сердец.
Одним из этих сердец может стать ваше сердце.
Какие чувства вызывают у вас эти строки?
Куда они вас ведут?
К домашнему очагу?
К постели тяжело больного?
К краю могилы?

У вас свой груз?
Но не кажется ли вам, что Бог использует этот псалом, для того чтобы облегчить вашу ношу? Путешествовать налегке — значит доверить Богу бремя, которое вы не должны нести.

Задумывались ли вы когда-нибудь о том, как отягощает лишний груз на
ваших плечах ваши отношения с людьми?
Почему бы нам не попробовать идти налегке?
Попробуйте ради тех, кого вы любите.

Вопрос о лишнем грузе мы положили в основу спектакля, который однажды разыграли в нашей церкви.
Главными персонажами пьесы были жених и невеста.
Вот на сцену выходит жених с множеством сумок в руках,
каждая из которых имеет свою маркировку: чувство вины, гнев, гордость,
разные комплексы.
Парень нагружен до предела.
Перед венчанием он собирается с мыслями, И зрители словно их слышат:
«Эта женщина — она поможет мне тащить этот груз.
Она такая сильная, такая надежная, такая...»

Вот стоит невеста в подвенечном платье, вся, как и ее избранник,
с головы до пят увешанная сумками: в руках у нее мешки, за плечами рюкзак,
с собой в бумажном пакете она тащит косметический набор.
Ее ручная кладь до отказа набита предрассудками, одиночеством, разочарованиями.
А где же ее надежды?
Потом зрители узнают ее мысли:
«Еще несколько минут, и у меня будет собственный мужчина.
Больше никаких психологов, никаких групповых занятий.
Прощайте, волнения и разочарования.
Мы больше не встретимся с вами.
Он поможет мне...»

Наконец, они стоят у алтаря, окруженные горами своих сумок.
На протяжении всей церемонии они улыбаются, но когда приходит время поцеловать друг друга, они не могут этого сделать.
Да и как обнять другого человека, если твои руки заняты багажом?

Бросьте же его ради тех, кого вы любите.
И сделайте то же самое ради Бога, Которому вы служите.
Он хочет взаимодействовать с вами, но как это сделать, если вы так сильно измучены?

Путь веры во многом напоминает беговую дорожку:
Бог предлагает вам совершить великий забег.
По указанию Его руки вы пойдете в незнакомые места
и будете служить Ему так, как сейчас даже представить себе не можете.
Но прежде вы должны сбросить с себя некоторое количество багажа.
Как можно обрести благодать, если вас угнетает чувство вины?
Можно ли стать источником утешения для других, если вы сами
разочарованы в жизни? Сможете ли вы поднять чей-то груз, если ваши руки
заняты вашим собственным грузом?

Ради тех, кого вы любите, научитесь путешествовать налегке.
Ради Бога, Которому вы служите, научитесь путешествовать налегке.

Ради своей собственной радости научитесь путешествовать налегке.

Есть некоторые тяжести, которые вам самостоятельно нести не под силу.
Ваш Господь просит вас отказаться от них и доверить нести их Ему.
Он — Распорядитель востребованного багажа.
Что сделает отец, увидев, как его пятилетний сын пытается стащить с транспортера огромный
чемодан?
Он скажет ему то же, что Бог говорит вам:
«Оставь, сынок. Я сделаю это сам».

А может быть, стоит прислушаться к предложению Бога?
Тогда вы обязательно почувствуете облегчение.

«Все заботы ваши возложите на Него, ибо Он печется о вас» (1 Пет. 5:7).

Розмова двох свічок

24 Feb 08 18:32:43 GMT

Шкода мені тебе", - сказала незапалена свічка своїй запаленій подрузі.
- "Короткий твій вік. Ти постійно гориш, і незабаром тебе стане.
Я набагато щасливіша від тебе. Не горю, і, отже, не тану;
лежу спокійно при боці і проживу дуже довго. Твої ж дні полічені."

Відповіла їй свічка что палала:
"Я анітрохи не шкодую про це.
Моє життя прекрасне й сповнена смислу.
Я горю і віск мій тане, але від мого вогню запалюється багато інших свічок,
і мій вогонь від цього не зменшується.
І коли віск і гніт згорять, то вогонь мій - душа свічки - з'єднається з вогнем простору,
часткою якого він був, і я знову увіллюся в свій чудовий і сяючий вогненний дім.
А тут я світлом своїм розганяю морок ночі;
наповнюю радістю очі дитини на святковій ялинці;
оздоровляю повітря біля ліжку хворого,
злітаю символом молитовного устремління перед Його обличчям.
Хіба це коротке життя моє не прекрасне?!
І мені шкода тебе, незапалена моя сестро.
Жалюгідна твоя доля.
Ти не виконала свого призначення; і де ж душа твоя - що є вогонь?
Так, ти пролежишь у цілості довгі роки,
але кому ти нам потрібна така, і яка радість і користь від тебе?

Дійсно, "краще горіти, ніж спочивати", оскільки у горінні життя, а у сплячці - смерть.
І ти жалієш мене, що я скоро згорю і перестану жити,
але ти, в своїй сбереженій бездіяльності навіть не починала жити,
й так і помреш, не почавши.
А життя пройде повз тебе".

Корова та свиня

17 Feb 08 13:28:00 GMT

Якось, розмовляючи, свиня скаржилася корові на своє життя:

- Люди завжди кажуть про твою красу та про твої ніжні очі.
Звісно, ти даєш їм молоко й масло,
але ж і я даю навіть більше:
ковбаси, окіст, видбивні, шкіру та щетину, навіть мої ніжки варять!
Проте мене чомусь ніхто не любить!
Чому ж так?

Корова трохи подумала й відповіла:

Може річ у тім, що я все даю ще за життя?

Дитя у світі й ми

05 Feb 08 09:51:29 GMT

Дитя, оточене критикою - навчається звинувачувати;
Дитя, оточене глузуваннями - навчається бути недовірливим;
Дитя, оточене ворожістю - навчається боротися;
Дитя, оточене ганьбою - навчається відчувати провину;
Дитя, оточене терпінням - навчається бути терплячим;
Дитя, оточене похвалами - навчається бути впевненим;
Дитя, оточене чесністю - навчається бути справедливим;
Дитя, оточене безпекою - навчається вірі;
Дитя, оточене схваленням - навчається поважати себе;
Дитя, оточене симпатією і дружбою - навчається знаходити любов у цьому світі.
Гарольд Д. Сейла

Погляньмо - він НАС задежить, з чим дитина піде у світ!
Діти - просто віддзекалюють нас самих.

..Погляньте ще раз в очі своєї дитини.
Погляньте на небо. Яке в них відбивається.
І згадайти про обіми Вітця, що розкриті напм назустріч
І подумайти - які МИ обійми відкрили дітям?

Істинно кажу вам:
усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших - ви Мені зробили.
...те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших - ви не зробили й Мені.
Мф 25,40-45

Гординя

04 Feb 08 08:34:18 GMT

На гордість хворіє той, хто відступив від Бога
й приписує свої добрі діла власним зусиллям.

Немає в тобі нічого доброго, чого б не одержав ти від Бога.
Чому ж тоді звеличуєшся чужим, як своїм?
Чому чванишся тим, що дала тобі благодать Божа, ніби власним своїм надбанням?

Як ставши на пвутиння людина провалюється вниз
- так падає і той, хто покладається на власні сили.

Не віддавай свою душу гордасті - й не побачиш жахливого марева,
бо душу гордаго покидає Господь й нею забавляються біси.

Той, хто протиставляє себе Богові й відкинув поміч його -
тепер лякається нічних примар.

Ніл Синайский

Серце й слова

02 Feb 08 08:07:38 GMT

Коли ти молишся -
нехай краще буде серце без слів,
ніж слова без серця.

Дізнайся причину

01 Feb 08 08:02:20 GMT

Якось подорожній йшов повз ріку, коли раптом він почув відчайдушні дитячі крики.
Він негайно побіг туди, побачив дітей, що тонули й відразу кинувся їх рятувати.
Побачивши ще одного подорожнього, він і його покликав на допомогу.
Той став допомагати тим, що ще були на плаву.
Вони побачили ще третього подожнього й поклиткали його.
Та він лише прискорив кроки.
-Хіба тобі байдужа доля дітей? - запитали ті, що рятували.
-Ні, відповів той, - просто я бачу, що ви тут все справляєтесь,
а я побіжу до повороту й дізнаюся, чому діти падають до річки
й постараюся їх попередити там.

Чудесні окуляри

22 Jan 08 16:34:38 GMT

Частенько ми шкодуємо, що багато в цьому світі він нас приховано...
Отож прочитаємо, навіщо Бог так зробив.

Колись давно жив на світі чоловік, який дуже хотів,
щоб міг він лише одним своїм поглядом на людину розрізняти
-добра вона чи зла, темна чи світла і що має на серці....
І ось одного разу придбав він такі окуляри,
які допомогли йому бачите все це.
Але о жах!
Вдягнувши ті окуляри - він вже не міг їх зняти..
А всі люди постали перед ним далеко не в кращому вигляді.
Виявилося, що поганих, злих та з темною душею людей стало більше, ніє гарних.
Чоловік цей дуже засмутився й став цуратися людей, а люди - його.
Поступово він залишався сам-один, і тяжкі думки змусили його думати про смерть,
бо жити у такому страшному світі йому не хотілося.
Та ось, під час таких роздумів, з'явився йому Ангел і мовив:
- Ти шукаєш у інших досконалості, та поглянь спачатку на себе!
А потым вже, як посмієш, засуди їх.
І торкнувся чудесних його окулярів, й відразу чоловік цей побачив себе самого, свою душу, серце й помисли.
Це все було так далеке від досконалості, що чоловік з жахом вигукнув:
- Боже! Який же я грішник! Прости мені!
Тут окуляри впали до його ніг і розсипалися вщент.
- Що ж мені робити тепер, Боже? Як можна тепер жити?
- Не став себе вище інших, прощавай людям їхні слабини і будеш щасливий,
- сказав прощання Ангел і зник.

Мета життя

14 Jan 08 14:12:17 GMT

Мета життя - єдина цінність, яку - варто шукати,
і знайти її можна не в далеких краях,
але безпосередньо у серці того, хто шукає.

Р.Л.Стівенсон

Воля Божа

14 Jan 08 13:10:03 GMT

Як дізнатися, живеш чи ти за волею Божою?

Ось ознака: і коли ти тужиш про яку-небуть річ,
отже недостатньо віддався волі Божій,
хоча тобі, можливо, і здається, що живеш ти волею Божою.

Хто живе за волею Божою, не піклується ні за чим.
І якщо потрібна якась річ, то він і себе і річ довіряє Богу;
і якшо й не отримає потрібну річ, однак залишається спокійний, як коли б мав її.

Душа, яка віддалася волі Божій, нічого не боїться:
ні грози, ні розбійників, нічого.
Однак що не станеться, - вона каже: «так Богу вгодно».
Якщо хворий, - думає: отже мені потрібна хвороба,
інакше Бог не дав би мені її.

І таким чином зберігається мир у душі й тілі.

Силуан Афонський

CMИCЛ ЖИТТЯ

10 Jan 08 07:57:20 GMT

У чому смисл життя?
Смисл життя - у спасінні душі, більше й не менше.
Наше життя має смисл лише тоді, коли воно пов'язане з життям вічним,
і кожен вчинок оцінюється по цьому критерію:
йде він на користь душі чи ні.
Якщо на користь - роби,
якщо на шкоду.- відмовся.

Прийшовши на землю - ми отримали чисту душу.
То ж і повернути маємо її принаймі такою ж.

Боже милосердя чи справедливість

09 Jan 08 17:22:09 GMT

Не називай Бога справедливим,
бо коли б Він був справедливим -
ти б давно вже був у пеклі.
Надійся на Його несправедливість -
бо у ній Його милосердя, любов та прощення...

Де ж правосуддя Боже -
У тому, що ми - грішники,
а Христос помер за наші гріхи?

Ісаак Сирін

Щo мeнi пpocити в Teбe

09 Jan 08 10:23:11 GMT

Господи, не знаю, що мені просити в Тебе.
Ти один знаєш, що мені потрібно.
Ти любиш мене більше, аніж я вмію любити себе.
Дай мені бачити нужди мої, які приховані від мене.
Не смію просити ані хреста ані втіхи,
лише стою перед Тобою.
Серце моє Тобі відкрите.
Покладаю всю надію на Тебе.
Сокруши та підніми мене.
Вражай мене та зціли.
Благоговію й безмовний я перед святою Твоєю волею,
незбагненними для мене Твоїми шляхами.
Приношу себе в жертву Тобі.
Немає у мене бажань, крім бажання виконати волю Твою.
Навчи мене молитися.
Сам у мені молись.
Амінь

Від Антонія Сурожського